Ольга Кобилянська: несподівана та смілива постать української літератури
Насправді Ольга Кобилянська досить несподівана постать для української літератури межі 19-20 століть. Вона зображувала героїнь своїх творів досить емансипованими, сміливими та такими, які не бояться власних сексуальних бажань. Погодьтесь, це дуже сміливо та незвично для того часу.
Трохи біографії
Ольга Кобилянська народилась 27 листопада 1863 року, в невеликому місті Гура-Гумора, на Південній Буковині. Її мати – німкеня, родичка німецького поета. Батько – чиновник, шляхетського роду з Наддніпрянщини.
Її родина була освіченою та інтелігентною, проте не мала великих статків. Ольга – 4 дитина в родині. Не дивлячись не нестачу грошей, мати старалась навчити дітей триматися у товаристві, вести розмову. Батько ж вважав, що має дати освіту лише хлопцям, а дівчата вийдуть заміж та саме через заміжжя влаштують своє життя.
Через таке відношення Ольга не любила свого батька, та навіть писала у спогадах, що не мала до нього жалю, коли він хворів. Мати ж залишила у житті Кобилянської важливий слід.
Своє перше кохання Ольга Кобилянська пізнала у шкільному віці. В той час вони з родиною жили у місті Кімполунг. Саме у коханні ще досить юна Ольга почала пізнавати власний світ. Потім її захоплення викликав дальній родич, який приїхав у гості.
А в 17 років її коханням стає урядник Альфонс Кучинський. Цікаво, що захоплення та закоханість не спонукають Кобилянську до покори. Навпаки, вона вірить, що справжня любов може бути тільки у свободі.
Про творчість та кохання
Свої перші творчі спроби Ольга Кобилянська ховала від усього світу. Вона вважала їх чимось майже гріховним.
Ще одне захоплення Кобилянської – навчання. Проте їй не вдалося здобути системну освіту, і вона сама збирала знання по крихтах: із книг та усіляких статей. Вона майже не спілкувалась з однолітками, оскільки їх цілі життя були нецікавими молодій авторці. «Вони хочуть знайти чоловіка та вийти заміж, а я хочу освіту і широке поле діяльності», – згадувала Кобилянська.
Цікаво, що досить багато чоловіків захоплювало Ольгу, проте вона не зізнавалась у власних почуттях, а вони сприймали її як товаришку, а не як жінку. Свої переживання та біль Кобилянська передає на папері, проте про її творчість майже ніхто не знає.
Вона писала німецькою, а потім перекладала свої твори українською. І це додавало їм особливого шарму.
Головним коханням Ольги Кобилянської став Осип Маковей, редактор газети «Буковина». Вони познайомились у 1985 році, їй тоді було 32 роки, йому – 28. Це знайомство переросло у 10 років несамовитого кохання з боку Ольги, а Осип сприймав їх відносини просто як дружбу. Вони рідко бачились, спілкувались листами, хоча й жили в одному місті.
Зрештою Кобилянська йде на несподіваний крок для того часу: вона освідчується Маковею та пропонує жити разом. Маковей не відповідає. Ні, він пише їй листи, в який зазначає, що хоче залишитися її приятелем, проте не відсилає їй.
Про свій душевний біль Кобилянська говорить Лесі Українці, але ця рана буде з нею все її життя. Трохи згодом Осип Маковей одружиться, на дівчині молодшій за себе, яка присвятила себе сім’ї. Кобилянська до кінця не повірить, що Осип любив ту «домову курку», як вона писала про дружину коханого. Вона віритиме, що шлюб Маковея – заради грошей, і насправді він нещасливий.
Своє кохання до цього чоловіка Ольга Кобилянська пронесе скрізь усе життя. А, коли він помре, у 1925 році, вона плакатиме. Як за своїм втраченим омріяним щастям, так і за тим, що так і не показала коханому світ: такий, яким його бачила тільки вона.
«Але я не іду звичайною дорогою дівчат», – ці слова Кобилянська написала в одному з листів до Маковея після того, як зробила йому пропозицію. І вони дійсно показують, як саме життя Ольги Кобилянської, так і її творчість.
