Перед війною я мала дуже тривожний стан і квитки до Іспанії на 25 лютого. Одночасно я не могла спати й повірити у те, що відбувається, і вірила, що мої плани здавати сесію в Іспанії здійсняться. Проте все пішло не за планом, і на початку війни я з Києва приїхала до Львова, де займалася волонтерською діяльністю.
Моє завдання було надавати приїжджим людям на вокзалі першу психологічну допомогу. У такому разі робота психолога полягає в тому, щоб стабілізувати людей, розпитати про їхній стан, допомогти вийти зі стресу.
Про роботу волонтером-психологом
Я працювала переважно у нічні зміни психологом на вокзалі. Серед тих пацієнтів, які приїжджають на вокзал, може статися розлад посттравматичної події. Цю реакцію ми можемо спостерігати у перші 72 години, й після лише коригувати. Логічно, що люди, які приїжджають до Львова, це люди, яки знаходяться у стані стресу набагато довше, ніж 72 години. Тому у приїжджих можна помітити стан ступору, апатію та розгубленість.
Головне завдання кризової роботи у тому, щоб допомогти таким пацієнтам. Так, ті, хто дивляться в одну точку і перебувають у, так званому стані, “завмирання”, знаходяться у першому пріоритеті допомоги.
Люди в стані істерики та паніки – це люди, які ще мають ресурси психіки. З ними завжди стоїть завдання знизити емоційний стан і заспокоїти. Але вже після того, як займешся тими, хто у ступорі.
Але ця робота має свої складнощі. Через ефект натовпу, людина, що панікує, може легко заразити істерикою інших. Тому доводиться придивлятися до кожної людини, яка потенційно може потребувати допомоги.
Робота волонтера-психолога в цьому полягає: знайти дітей і тих, хто перебуває в апатичному стані, і допомогти вийти з нього. Поговорити з дітьми, запропонувати води, дізнатися у мами чи не забула вона погодувати дитину і коли сама пила востаннє. Запропонувати зробити дихальні практики, звернути увагу на свої кінцівки, перевірити чи відчуває людина пальці, допомогти поїсти, оскільки часто це дуже складно.
Первинна робота – це безліч дуже простих, але таких важливих речей, які дозволяють нам триматися та зберігати свою психіку в нормальному стані. Надати підтримку.
Якщо людині потрібна більш довгострокова психологічна підтримка, фахівці пропонують, наприклад, 3-5 сеансів. Я можу безкоштовно з постраждалими провести кілька сесій, щоб допомогти людині вийти у стан більш-менш продуктивний.
Про складнощі роботи
Найскладніший момент у мене, напевно, як і будь-якої людини, яка допомагає іншим у рамках своєї професії – турбота про себе. У такому разі дуже складно пам’ятати про те, що треба це робити та не забувати поїсти, попити.
Наприклад, перші тижні війни я була неймовірно продуктивна, здавалося, що мозок працює швидше та ефективніше. Так справді відбувається, коли впадаєш у дисоціацію. Однак, лише пізніше розумієш, що це симптом, на який слід звернути увагу. Але важливо пам’ятати, що під час стресових подій ні в якому разі не рекомендується виводити психіку з цього стану.
Якщо ваша психіка сама справляється в такий спосіб, все добре. Розв’язувати ментальні проблеми і виводити себе зі стресу варто лише тоді, коли ви будете у безпеці. Так що, якщо у війну ви почуваєтеся сильним і продуктивним, то ваша психіка так реагує на стрес і допомагає вам виживати.
Під кінець дня, або ж робочої зміни (оскільки волонтерю я найчастіше вночі), я намагаюся відключити свідомість та включаю якусь безглузду гру, яка дозволяє відволіктися.
Після війни я думаю, що всім нам варто запам’ятати та розвинути навичку турботи про себе: стежити за своїм станом, емоціями, навчитися саморегуляції.
Адже, коли жінка буде в стані врівноваженому, коли вона вже про себе подбала, то зможе більш ефективно дбати про оточуючих та про свою родину.
Що потрібно знати про стрес?
Під час стресу ми часто ми впадаємо дисоціацію – перестаємо відчувати свої емоції, розуміти свої почуття та відчуття настільки, що навіть можемо забувати поїсти та поспати. Вивести з цього стану – основне завдання.
Я сама схильна до дисоціації. Всього у психіки є три реакції на стрес: бий, біжи або прикинься мертвим. Коли я 24 лютого вірила, що літаки знову почнуть літати, я «вдалася мертвою».
Серед моїх пацієнтів, які поїхали, основний запит знаходиться навколо синдрому чи провини за те, що вижив. Він трапляється, коли люди стають спостерігачами якихось трагічних подій, відчувають сором і провину апатію та депресію.