Люди

Як українські студенти намагаються виїхати за кордон на навчання: історія Дмитра Тітевського

  • 12 Жовтня, 2022
  • 1 min read
Як українські студенти намагаються виїхати за кордон на навчання: історія Дмитра Тітевського

Як відомо, з 24.02 в Україні діє заборона на виїзд чоловіків призовного віку: від 18 до 60 років. Однак у березні вищим керівництвом було запропоновано випускати студентів іноземних вищих навчальних закладів, щоб мати можливість продовжити навчання. Треба зазначити, що рішення стосувалось тих, хто вже навчався в іноземному ВНЗ станом на 24 лютого.

Згодом це рішення було змінене через досить часті маніпуляції та підробки документів чоловіками, які шукали можливість покинути територію України. То ж з кінця літа студентів іноземних ВНЗ перестали випускати взагалі. Українці зібрали 25 тисяч голосів та подали Президенту України петицію з проханням все ж таки дозволити чоловікам-студентам виїжджати на навчання.

Oknews поспілкувався з одним із таких студентів, який не зміг поїхати до університету, щоб зрозуміти, чому це так важливо. То ж знайомтесь, це Дмитро Тітевський. Йому 20 років, він вступив у Лодзький університет, в Польщі, на факультеті математики та інформатики.

Історія Дмитра: вступити до польського ВНЗ не так просто

На разі багато хто думає, що вступити у польський університет – це проста справа. Начебто не треба «особливо готуватись» та й взагалі це дуже простий шлях. Так, дійсно, зараз можна знайти багато фірм, які «влаштовують» людей у якісь «одноразові» ВНЗ, але це точно не стосується польських університетів з історією.

Я готувався до вступу два з половиною роки. Перше, – я вчив мову. І не просто не рівні «добрий день – до побачення», а на нормальному рівні, який дозволив би мені спокійно навчатись та жити в країні. Крім того, рік назад я подав документи на отримання карти поляка, щоб мати можливість навчатися безплатно. Це стало для мене реальним, адже я маю польське коріння.

Вступати саме до Лодзького університету я вирішив через те, що саме в ньому навчається один з моїх найкращих друзів. І він дуже рекомендував це заклад.

Сама вступна кампанія почалась на початку травня, і тривала до середини липня. Крім подачі необхідних документів, я ще складав екзамен на знання польської мови. І в кінці липня мені надійшов лист з повідомленням, що я зачислений до університету.

Взагалі, рішення вступити саме в цьому році було пов’язане із тим, що українські прикордонники випускали студентів іноземних ВНЗ, якщо вони мали необхідні документи: нотаріально засвідчені документи про прийняття на навчання, студентську візу, а також запис у військовому квитку щодо надання відстрочки від призову або мобілізації під час дії воєнного стану; ще необхідно було мати довідку від військкомату щодо дозволу на виїзд за кордон.

Коли я отримав лист щодо зарахування в університет, я одразу ж подав його на переклад та нотаріально завірив. З ним, студентською візою та сертифікатом про знання польської мови я вже звернувся до військкомату. Військкомат відправляв запит через Міністерство освіти до Лодзького університету, чи дійсно я є їх студентом, і тільки після отримання підтвердження дав свій дозвіл.

Коли ж я приїхав на кордон 3 вересня, мене висадили з потягу Львів-Перемишль. Офіційна причина – начебто я не надав необхідні документи. Які саме, не вказали. Неофіційно ж повідомили, що випускають лише тих, хто має особистий дозвіл голови прикордонної служби. Мені довелось повернутись додому.

Через якийсь час державна прикордонна служба зробила заяву, що не буде випускати студентів. І що робити мені, та тисячам інших таких же, як і я, взагалі незрозуміло. Адже якщо я не з’явлюсь на навчання, то просто втрачу своє місце.

Так, я розумію, що в країні війна та йде мобілізація, проте в мене немає необхідного досвіду. Я точно був би набагато ефективніший, здобувши якісну освіту та працюючи для блага нашої країни.

Важливо: редакція не несе відповідальності за особисту позицію героїв та може її не розділяти.

About Author

Наталія Вересюк

Наталія Вересюк  працює журналістом з 2009 року. Працювала в агенції РБК-Україна суспільним оглядачем (проєкт Утро.ua), згодом перейшла у глянцеву журналістику. Була головним редактором онлайн-версії журналу "Единственная" та бренд-менеджером всіх проєктів бренду. Сьогодні розвиває медіапроєкт oknews.in.ua