Люди Щоденник війни

Як живе Мелітополь: розповідь дівчини, яка залишилась в окупації

  • 25 Липня, 2022
  • 1 min read
  • 2590 Views
Як живе Мелітополь: розповідь дівчини, яка залишилась в окупації

Мелітополь знаходиться в окупації вже п’ятий місяць. За два дні з початку повномасштабної війни росії проти України місто було окуповане. Зараз тут встановлена окупаційна влад на чолі з Галиною Данильченко.

Проте багато жителів міста ждуть контрнаступу ВСУ та сподіваються, що Україна вже в найближчому майбутньому поверне свої території. Про життя окупованого міста ми поговорили з Анастасією (ім’я змінене з метою безпеки), яка не виїжджала з окупації.

Перші дні: як це було

Про те, що почалась війна, мені сказала подруга під час телефонного дзвінка. Вона сказала, що чула вибухи. Якщо чесно, спочатку я подумала, що це якийсь розіграш, проте вже скоро про початок війни сказали і по телевізору.

Вже рано вранці в Мелітополі були нескінчені черги до продуктових, аптек та банкоматів. Люди не розуміли, що на них чекає далі, тому хотіли запастись продуктами, грошима та ліками. Вже в той день ми побачили російську техніку. Вони зайшли у місто майже без перешкод.

Саме 24-25 лютого були найстрашнішими днями: було багато стрілянини на фоні паніки населення. Здавалось, що місто ніхто не охороняє, з’явились мародери. І це були наші, не росіяни.

Місто сьогодні

Ми вже звикли до того, що в нашому місті є окупанти. Якщо чесно, вони поводять себе досить спокійно та не чіпають людей. Якщо ти сам не почнеш їх провокувати, тебе не чіпатимуть. У всякому випадку, серед моїх знайомих нікому не завдали школи. Хоча, зазначу, що серед них немає учасників АТО або ж українських активістів, всі – звичайні люди.

Зараз в місті ходить російський рубль, є навіть банк. Люди беруть російську гуманітарну, це правда. Але іншої у нас немає, а коли в тебе немає ні грошей, ні роботи, ні розуміння що буде далі, то й вибору немає.

Місто потроху повертається до звичайного життя. Проте чи можна його назвати звичайним? Наразі ти не можеш говорити, що думаєш, оминаєш теми політики та боїшся. Боїшся, що якось не так подивишся на російського військового, або ж викличеш підозру.

Іноді знається, що всі ми потрапили до якось страшного фільму, де кожен день ти банально радий, що вижив. І це не просто слова.

Намагання жити

Кожного дня ти йдеш на ринок, щось купляєш, повертаєшся, готуєш, їси. На цьому й все. Я не виїхала з міста, бо в мене хвора мама, і це нереально їхати з нею кудись далеко, а саму я її не покину. Тому я намагаюсь жити далі.

На жаль, серед моїх знайомих є й ті, хто радий окупації. Проте більшість тихенько чекає на визволення Мелітополя. Зрозумійте, наше місто стало великою в’язницею, де ти боїшся навіть подумати щось провокаційне. Ви навіть не уявляєте, наскільки щасливі ми були в нашій Україні, де можна було критикувати владу і не боятись, що за це ти будеш у підвалі.

Сьогоднішнє життя Мелітополю – складне. Всі ми не знаємо, що буде завтра. Ми не можемо почати будувати нове життя і чекаємо, що ситуація зміниться. З іншого ж боку, нам доводиться виживати в окупації та жити поки що за їх правилами.

About Author

Наталія Вересюк

Наталія Вересюк  працює журналістом з 2009 року. Працювала в агенції РБК-Україна суспільним оглядачем (проєкт Утро.ua), згодом перейшла у глянцеву журналістику. Була головним редактором онлайн-версії журналу "Единственная" та бренд-менеджером всіх проєктів бренду. Сьогодні розвиває медіапроєкт oknews.in.ua