Як живе окупований Донецьк зараз: розповідь мешканця
Місто Донецьк вже 8 рік знаходиться в окупації. Незвачажючи на вислови пропагандистів про те, що “Донбас бомбили 8 років”, область та місто не зазнало таких руйнувань та бомбардувань, як Луганська. Якщо звичайно, можна порівнювати ступіні руйнувань. Справа в тому, що весь цей час окупанти воліли забрати джерело корисних ресурсів “малою кровью”. Вони залишили “столицю днр” без аеропорта та вокзала та руйнували переважно окраїни, захоплюючи в центрі управління та домівки тих громадян, що поїхали.
Так, центральні частини міста були їм потрібні для них самих, тож, не чіпали.
Але місцеве населення підверглось швидкій русифікації та терору. В Донецьку існує таке висловлення: “забрали у підвал”. Тобто місцевих, які чимось не догодили новій “владі” просто забирають у полон, катують і дуже рідко повертають. Але якщо повертають, то вже іншою людиною. Особливо це стосується тих, хто займає керуючи посади будь-де.
Наразі, Донецька область страждає від постійних бомбардувань, знищення інфрастуктури та примусової мобілізації чоловіків в руську армію.
Про те, як зараз живе місто, ми спитали у місцевого мешканця, молодого хлопця по імені Олександр. Він залишається вдома і нікуди не їде через те, що має доглядати стареньку бабусю, яка без нього не зможе вижити.
У місті немає води
З лютого води в місті немає. Вмикаєш кран, а там повітря. Кажуть, що у місті усі запаси не вичерпуються, але це не так. Раніше комунальники робили подачу води 1 раз на дві доби. А вже зараз вони дають воду 1 раз на 3 доби на пару годин, а потім 3 дні жодної води в крані немає.
Але в цій ситуації – це ще не найгірший розклад.
У багатьох районах взагалі нема води місяцями. А через те, що воду дають на пару годин і зі слабким тиском, вона досягає лише 3-4 поверхів. Тобто ті, хто живе вище за ці поверхи, можуть місяцями не отримати води, бо вона до них просто не доходить. Тож, багато хто просто набирає дощову воду для своїх цілей.
Примусова мобілізація
У Донецьку добровільно-примусова мобілізація розпочалась у лютому. Спочатку, керівникам усіх підприємств поставили план, згідно з яким, чоловіки, які там працювали, зобов’язані були з’явитися у військкомати для того, щоб їх поставили на облік. Але виявилося, що всіх без розбору та навчання (!) відправляли відразу на фронт!
Наприклад, у понеділок тебе доставили до військкомату, у середу тебе вже оформили добровольцем, а в четвер тебе відправили потягом із Донецька до Криму, а звідти до Херсона, на передній край фронту
Через те, що охочих було небагато, людей почали тупо хапати на вулиці і звідти вести у військкомати. Навіть якщо в тебе є інвалідність, це не було причиною для того, щоб тебе відпустили.
Особисто у мене є понад 10 людей знайомих, яких ось так виловили та змусили йти на війну. Всі ці люди раніше не мали жодного відношення до армії днр і не збиралися воювати з власної волі. Деякі мої знайомі вже встигли отримати поранення на фронті.
Ну я не особливо і ховаюся, але й не знаходжусь у тих місцях, де воєнкомат відловлюють людей. Наразі у Донецьку є багато чатів, де місцеві пишуть, де вони зустрічали патрулі комендатури.
По ресторанах я не гуляю, але в магазини спокійно ходжу та районом гуляю щодня.
Якщо вже хтось до мене і пристане, то посилатимуся на те, що я не громадянин днр/росії і я не зобов’язаний за них воювати. Може не так незграбно вестиму з ними бесіду, але суть моїх аргументів полягатиме в моєму українському громадянстві і в тому, що я не воюватиму проти України.
Як живуть у Донецьку?
Ну, за ці 8 років з Донецька поїхала добра половина населення. Але людей у місті не поменшало, бо сюди переїхали люди з периферії: Макіївка, Шахтарськ, Торез, Амвросіївка тощо.
Щодо думки людей, абсолютно точно сказати неможливо. Але я знаю, що зараз у місті залишилися сотні тисяч громадян України, які себе такими вважають і так само чекають приходу України. Але це не скасовує того, що тут є багато проросійських людей, бо пропаганда робить свою справу. Робить це довго та, нажаль, ефективно.
Все частіше я почав чути українську мову в Донецьку, то хтось із сусідів під час бесіди почне говорити чистою українською, то в магазині касирка скаже “Дякую”. Це цікаво і важливо, бо раніше я такого не помічав. Можливо, зараз люди вже перестали боятися. Не знаю.
До речі, кілька місяців тому, їхав у таксі і у водія хтось зателефонував і в нього заграла пісня “Доброго вечора, ми з України”!
Я тоді дуже був шокований з цієї миті, але не став з водієм розвивати цю тему. Тут важко зрозуміти: чи мужик реально був патріот, чи це могла бути якась підстава.
Мені хочеться вірити, що це пов’язано з його любов’ю до України, що це не спосіб виявити проукраїнських людей. Хлопець був відносно молодий, на вигляд років 30. Хоча, знову ж таки, до нього в машину міг сісти якийсь ополченець і міг статися конфлікт.
Тож, Слава Україні!
